• Центральний відділ продажу:м. Київ, вул. Є. Сверстюка 23

  • Багатоканальний:(044) 390-30-86

  • Укр
Будівельна компанія УкрбудНовини УкрбудУкраїнські волейболісти про виступ на Паралімпіаді
До списку новин

Українські волейболісти про виступ на Паралімпіаді

Капітан української паралімпійської команди з волейболу сидячи Сергій Шевченко розповів про дебютний виступ в Ріо, обговорив важливість підтримки інваспорту та поділився амбітними планами на майбутнє.

Паралімпіада 2016 року в Ріо-де-Жанейро стала не тільки найуспішнішою за всю історію українського спорту, але й наймасовішою для наших спортсменів. Україна відправила в Бразилію 172 атлети, які виступили в 15 видах спорту. Причому в двох з них національна збірна дебютувала. Так, вперше на олімпійських майданчиках спробували свої сили учасники команди з волейболу сидячи, повністю сформованої з гравців київського спортивно-реабілітаційного клубу «Славутич». Про те, що дала участь в Літніх Паралімпійських іграх столичній команді, розповів її капітан Сергій Шевченко.

- Перший виступ українських волейболістів на Паралімпіаді не приніс медалей в скарбничку збірної. Наша команда закріпилася на п'ятій позиції. Як такий результат оцінюєте ви ти інші спортсмени?

- Тільки позитивно. Тому що ані чемпіонат світу, ані чемпіонат Європи, ніщо інше не може зрівнятися з Паралімпійськими іграми. А ми рівно, стабільно зіграли всі чотири гри. Просто у нас в підгрупі були Боснія та Іран - ці команди вище всіх на голову, але ми з ними теж зіграли рівно, добре. Ми тільки першу партію в першій грі з Боснією провалили 25:14. А так потім 25:23, 25:22 зіграли.

- Дійсно, присутність в нашій групі срібного і золотого призерів як минулої, так і нинішньої Паралімпіади ускладнило боротьбу за медалі. Але якщо припустити, що команда опинилася б в іншій, більш «прохідний» групі – чи був би тоді шанс поборотися за медалі?

- Якби потрапили в іншу групу, ми точно боролися б за третє місце. Той же Єгипет зіграв з німцями 3:2, з Бразилією 3:2 - там всі рівні команди. Ми знали, потрапляючи в нашу групу, що це просто «група смерті», що шансів немає практично. Може, якби гра з Боснією була не першою, а останньою, може, полізли б на Боснію, спробували б. Але оскільки ця гра була першою, це важко було зробити. І в грі за п'яте місце ми ж обіграли німців. Німців, які на минулій Паралімпіаді тим самим складом були третіми. Так що дуже добре виступили, рівно. Ми зараз в світовому рейтингу п'яті, це вже показник. І в європейському рейтингу ми зараз другі стаємо. Ми перемогли німців, які в минулому році на чемпіонаті Європи були другі. Так що у нас зараз хороший заділ на майбутнє, щоб боротися за найвищі нагороди.

Просто після попадання в Ріо у нас більше прагнення, більше бажання, більше віддачі. Нам раніше дуже часто чогось не вистачало: то четверте місце на чемпіонаті Європи, коли третє місце ніби вже в руках, але ми чомусь програємо. І ми на трьох чемпіонатах Європи програвали за третє місце з рахунком 3:2, трохи не вистачало. То на чемпіонаті світу, вихід в півфінал - 3:2, знову трохи не вистачало. А зараз Ріо показав, що ми можемо перемагати в цих іграх. Нехай з рахунком 3:2, але можемо. Що всіх, за винятком хіба що Боснії, ми можемо спокійно, нормально обігравати. Впевненість отримали в собі.

- Чи великий це досвід для команди, яка вперше виступила на Паралімпіаді? Або чотири гри в Ріо - це занадто мало, щоб оцінити свою гру і зробити відповідні висновки?

- Досвід це в будь-якому випадку: такий зал, трибуни повні. При такій атмосфері ми дійсно раніше не грали. І настільки був кожен гравець сконцентрований, що ми дійсно вперше зіграли рівно, стабільно пройшовши всю дистанцію. Ми зіграли без злетів і без падінь. Але стабільно відіграли кожну гру, кожну партію. Ось у чому досвід полягав, в цій стабільності. Ми не стрибали вище голови, але і не опустилися нижче того рівня, на якому вміємо грати.

- Про те, що «Славутич» поїде в Ріо, ви дізналися всього за три тижні до початку змагань - коли Міжнародний паралімпійський комітет оголосив про дискваліфікацію збірної Росії. Чи вистачило цього часу, щоб на належному рівні підготуватися? Чи можна було б розраховувати на інший результат, якби часу було більше?

- Я вірив до останнього, що ми потрапимо на Паралімпійські ігри. Тому напередодні за підтримки будівельної корпорації «Укрбуд» ми поїхали в Польщу, в Литву поїхали два рази - щоб все одно підтримувати форму. Ми не зупинялися. Просто, дійсно, якби ми знали про нашу участь раніше, хоча б за місяць, ми б раніше перейшли на більш інтенсивні тренування. Можна було б ще, припустимо, з'їздити в Боснію на збори. Але знову ж таки, повторюся, вийшовши зі своєї групи, ми практично вичавили максимум. Якби потрапили в іншу групу, і не завоювали б бронзу, то можна було б сказати, що десь не вистачило зборів. Але зі своєї групи ми і так вичавили максимум.

- А чи всі спортсмени змогли поїхати? Або хтось змушений був спостерігати за іграми вдома, з екрану телевізора?

- Від нас поїхали ті спортсмени, які пройшли класифікацію (в волейболі сидячи гравці діляться на спортсменів з інвалідністю та мінімальною інвалідністю, з останніх на майданчик допускається тільки один гравець від команди - авт.). На Паралімпійських іграх не було класифікації, тому класифікація була лише у тих, хто був на Інтерконтинентальноїму кубку в Китаї. У цей четвер ми виїжджаємо в Брест на турнір, туди їду я і ті гравці, які не поїхали до Ріо. Для того щоб старалися, щоб була внутрішня конкуренція. Одні вже поїхали в Ріо, побачили все на власні очі, і інші тепер мають розуміти, що для того, щоб так само виступати, потрібно досягти певного рівня. Але в принципі настрій зараз просто божевільний.

- Під час Олімпіади кілька разів виникали питання до суддівства, досить згадати хоча б фінальний виступ борця Жана Беленюка. Яка була ситуація з об'єктивністю суддів на Паралімпійських іграх?

- Все пройшло на високому рівні, якщо суддя і помилявся десь, то помилявся в обидві сторони. Не було такого, щоб хтось упереджено ставився до якоїсь команди. Олімпійський рівень - він зовсім інший, тут навіть сказати нічого не можна. Все прекрасно відпрацьовано в цьому плані.

- В Україні так історично склалося, що про паралімпійців держава, та й громадяни, згадують раз на два роки. Повболівали, попишалися, і знову забули до наступної зимньої або літньої Паралімпіади. Як же в таких умовах - без стабільного фінансування, на голому ентузіазмі - український інваспорт раз за разом виявляється на голову вищим за звичайний, а збірна десять років тримається в п'ятірці найсильніших?

- Те, що підтримки інваспорту, не тільки фінансової, але іноді і моральної, в Україні відверто бракує - це ні для кого не новина. Але у нас ситуація зовсім інша - нам є на кого покластися. Я не раз говорив, що ми єдина команда в Україні, з усіх паралімпійських видів спорту, за якою стоїть людина, яка дійсно вболіває за нас. Нас вже багато років підтримує державна корпорація «Укрбуд» і тепер уже її колишній президент Максим Микитась, який нещодавно став нардепом. В принципі те, що ми потрапили на Паралімпійські ігри - це його заслуга. Це і збори в Боснії, це завдяки йому ми дійшли до фіналу в Китаї - це тільки підтримка «Укрбуду».

Ми часто спілкуємося в команді на цю тему, і коли мова заходить про Максима Мікітася, реально хочеться чогось досягати, із шкури лізти, викладатися навіть не на 100, а на 120%. Тому що стільки робить людина для нас, що ми просто не можемо її підвести. Коли ми відчуваємо, що за нас хтось так вболіває та переживає, наша самовіддача починає працювати. Ми пишаємося тим, що він робить, і так точно хочемо, щоб пишалися нами. Адже ми сильна команда, нас поважають. Тому хочеться досягати ще більше, завдання ставляться перед командою важливіші, причому ми їх самі ставимо.

- І наостанок головне питання. Чи плануєте ви виступати на наступній Паралімпіаді? Закріпити, так би мовити, сидячий волейбол серед «українських» видів спорту?

- Обов'язково, і ми налаштовані проходити на Паралімпіаду не через європейські, а тільки через світові змагання. Звичайно, готуємося і до чемпіонату Європи в наступному році, але боремося тільки за призові місця. А так обов'язково готуємося до чемпіонату світу, третє місце на якому дає одразу безпосередньо вихід в Токіо. Тому мета - тільки Токіо, щоб не затягувати. З першої спроби - і вперед! Шлях вже прокладений, тепер лише додаємо темп.

Коментарі